Офіційний сайт Державного історико-культурного заповідника "Буша", Заповідник Буша, Подільський Оберіг, скельний храм, язичники, буша, гайдамацький яр, туризм, зелений туризм, парк скульптури, під відкритим небом, михайло старицький, оборона Буші, замкова вежа, Мурафа, місток закоханих подільський оберіг, пленер скульпторів, козацьке кладовище, трипільська культура, черняхівська культура, Маряна Завісна, Бушанка, оберегові стовпи, музей трипілля, оглядова екскурсія, етнографічний музей, етнографічні музеї, макет середньовічної Буші орлине гніздо, ворота в рай, ворота бажань полковник Гречка, Макаринський, ескурсовод птиця щастя, перевертень, славянский перун, миф ярило, н +в гоголь тарас бульба, могила Маряни Зависної, могила козака Михайла, тіні забутих предків фільм, пісочні часи, облога Буші, Полонянка Оплакування, трипільська богиня, запорожский козак, історія україни русі, триполье, трипілля, гончари, свято гончарів, альтернативні джерела | Офіційний сайт Державного історико-культурного заповідника Буша busha.com.ua

 







Вишивка – прадавнє ремесло
  Сьогодні зустрічаючи на вулиці людину у вишиванці, вже не дивуєшся. 20 років незалежності внесли свої корективи. Вишиванка стала невід’ємною частиною гардеробу справжнього українця. Це модно. Це стильно. Це правильно. Але що ми знаємо про вишиванку? 

Вишивка – один із видів народного декоративного мистецтва. Це орнаментальне або сюжетне зображення  на тканині, шкірі, виконане ручними швами. Вишивку використовують в українському народному побуті передусім на предметах одягу. 

Історія вишивки дуже давня. Вишивки були відомі ще в 2 ст. до н. е. Великий вплив на характер виникнення слов’янської, а потім відповідно української вишивки, мали ткані візантійські матерії. Про вишивку на білій сорочці українців згадується  ще в історичних документах 11-12 ст. н.е. 

В 11 ст. на Русі було засновано першу вишивальну школу, яку організувала сестра Володимира Мономаха – Анна, де дівчата вчилися гаптувати золотом та сріблом. Шиття золотом було поширене в середовищі великоможних міщанок, жінок княжого роду.1 

Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники 16-19 ст., зокрема відомий дослідник українського козацтва, француз  -  Гійом Лавассер де Боплан.  Збереглися також вишиванки з козацьких часів 17 18 ст. У 16-17 ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині,  Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та ін.  На Поділлі в 19 – 20 ст. найвідомішими центрами вишивання були села Клембівка та Яланець.  Клембівчанки вважалися найкращими вишивальницями. Їм доручали вишивати найбільш вишукане вбрання. Так у 1880 році вони вишивали сукню імператриці. А в другій пол. 20 ст., на виставці у Лейпцигу, їхні  сорочки «Чорнобривці» та «Сніг» удостоїлись золотої медалі та гран-прі. Через кілька місяців прийшов до Клембівки лист з проханням вислати креслення тих машин , які вишили такі чудові сорочки. Було написано кілька листів з поясненням, що то ручна робота, що то звичайні клембівські  жінки, з копійчаного шматка тканини, творять диво. Звісно ніхто їм не повірив 2. 

Колекція вишивки Державного історико-культурного заповідника « Буша» налічує більше сотні одиниць. Це і рушники, і сорочки , і нафрамниці. Звісно найбільшу увагу привертають сорочки, які експонуються в Музеї народних ремесел. Тут зібрані сорочки різних районів Вінницької області: Ямпільського, Піщанського, Крижопільського, Томашпільського. Надзвичайно цікавим експонатом в експозиції є чоловіча сорочка др.пол. 19 ст. під умовною назвою « Золотисто-жовта» ( фото 1,2). Шабак сорочки розшитий   техніками  низь та солов’їні вічка. Орнамент складають ромби, що є символом Богині Рожаниці, які « засіяні»  « зернинками» - « солов’їними вічками». Орнамент означав, що чоловікові бажають мати велику та багатодітну родину. « Щоб було діточок, як у небі зірочок»,- казали в старовину люди. Але найцікавішим є те, як виготовили нитки, щоб вишити цю сорочку. Справа в тому, що в кінці 19 ст. нитки  «житнього»  кольору були дефіцитом  і сільські жителі не мали змоги їх придбати. І вони знайшли вихід. Брався наміток білих ниток, посипався кристалами « хроміку»( хром), заліплювалось все це в житню хлібину і запікалося в печі. Кислота жита , під високою температурою, вступала в реакцію з хромом, і зафарбовував нитки в приємний, золотистий колір. Коли нитки вистигали ,  починався, власне ,процес вишивання 3. 

Орнаментовані сорочки вважалися святковими, на кожен день їх ніхто не вдягав. Як і сьогодні, так і в давнину вишита сорочка цінувалась. Вона лежала на самому дні скрині, під купою інших речей: вереток( доріжок), сувоїв тканини, рушників,- і чекала нагоди бути одягненою.  Діставалась зі скрині  «просвято» в неділю, на весілля, коли приходили почесні гості і таке інше. А на кожен день « вбирались» ( одягались) сорочки  не вишиті, сірувато - брунатного кольору, тому  простих людей називали « сіромахами». 

Але «сіромахи» вміли прикрашати своє життя. Прикладом цього, в нашому регіоні, є вишивка так званих « нафрамниць» (фото 3,4). Молдавською це звучить, як « шервета», сучасною « серветка». Таких серветок кожна дівчина  мала вишити близько сорока штук. Вони входили до посагу, який складався з близько сотні речей: сорочки, сувої тканини, рушники, намітки ниток, ляльки – мотанки, спідниці, хустки. Таким було придане нареченої.  Такі нафрамниці дарувалися тільки почесним гостям на весіллі. В свою чергу ви отримали нафрамницю,принесли її додому, повісили  на жердину, яка знаходилась під іконами. І якщо вас у селі поважають, то ви були власником  десяти, двадцяти нафрамниць. В іншому випадку з вами навіть за стіл ніхто не сідав.

 Вважається, що основне призначення вишивки – прикрашання одягу та тканин (очіпків,хустин, сорочок,кожухів,рушників, скатертин, нафрамниць та ін.), та насправді вишивка несе в собі більш сакральний характер. Вишивка – це оберіг від усього поганого, що оточувало наших предків: блискавки, бездітності, неврожаю, нещастя тощо. Кожен колір має певне значення, кожна фігура, символ - свою потужну ауру, позитивну енергетику. Ромби, хрести, трикутники, алатирі, рожанниці, безкінечники, сварги – переплітаючись, створюють неповторну картину світобачення наших предків. 

  Для подільських сорочок характерні  барвистість та розмаїтість кольорів та швів. Типовими є мережка « павучками», якою примережують вставки на рукави, клинці. Використовується також і кольорова мережка «ш абак». Поширеною на Поділлі є вишивка білим по білому,суцільним червоним або чорним кольорами4. Здебільшого в  орнаментах  подільських вишиванок переважає один колір – чорний з великими вкрапленнями червоного або зеленого кольорів. Червоний колір символізує  сонце, радість землі, кохання. Також його використовували, як сильний і потужний оберіг. Помилковою є думка, що чорний колір є кольором смерті, трауру. Чорний – колір матінки Землі, масної та родючої. Також чорні вишиті сорочки носили люди посвячені, волхви, пізніше - духовенство. Чорний має властивість , як губка, вбирати інформацію з оточуючого середовища, і тільки посвяченні та сильні духом мають силу її відфільтровувати, відділити «чорне» від «білого», добро від зла. Як вважають етнопсихологи, регіональна символіка кольорів відповідає за певний тип людей тієї або іншої місцевості. Білий колір притаманний спокійним людям, різнокольоровий – темпераментним.  Звісно у кожного регіону були « свої» кольори, які  зумовлювали звичаї, традиції,  та й, звичайно, весь уклад життя. Проте, серед усіх регіонів, був один найбільш поширений колір – червоний. Його переважання  визначене древніми  традиціями майже у всіх народів світу. Оскільки він пов’язаний з культом Сонця, Життя і є характерним для хліборобських народів. Згідно з народними уявленнями , червоний колір захищав від дії злих сил. Звідси пішла традиція в'язати червону нитку на зап’ястя на весіллі, вплітати червону «лєнту» ( стрічку) в косу незаміжньої дівчини,додавати калину в купіль новонародженого дитяти, малювати червоний хрестик над дверима, як захист від злих сил, прикрашати червоною калиною вікна оселі, носити червоний пояс ( фото5).  Червоний колір  - це радість,кохання, свято, щастя. 

 В Україні налічується  понад 100 технік вишивання: гладь, хрестик, низь, мережка, качалочка, плетіння, солов’їні вічка та безліч інших. Тільки низь має більше 20 різновидів: кругла, дрібна, сліпа, лиса,страпата. Вражають  своїм багатством та різноманітністю і зображення ( узори) української вишивки. Геометричні( хрести, ромби, кола, безкінечники та ін.), зооморфні(«качки», «вужі», « раки», « ластівки», «баранячі роги» та ін.5), антропоморфні( зображення людей), рослинні ( «дерево життя», «ваза з квітами», « виноград», «хміль»). Композиційне вирішення української вишивки відзначається безмежною фантазією, колоритом та неповторністю. 

Сильно стилізовані рослинні орнаменти – теж характерна особливість подільської вишивки. В основі рослинного орнаменту лежить прагнення людини принести у вишивку красу природи. «Барвінок» - символ нев’янучого життя, « яблучне коло» - символ любові, «дерево життя» - древній символ гарної, міцної родини, який у сучасній вишивці трансформувався у «дерево вазон», «дерево – розетку», «дерево-вазу» (фото 6,7, 8). 

Вишивка – це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів нашого українського народу. 

Звісно, сучасність вносить свої корективи в життя, але як приємно бачити молодих людей, одягнутих не в турецький ширвжиток, а в український національний одяг. Стає модним носити вишиванки, плахти, крайки. Все-таки генна пам’ять не спить і час від часу нагадує про себе.  

1 – Українське народознавство(ст. 375), Львів 1994р. 

2 – зі слів Віннік Ганни Денисівни  записала Захарчук І.В. 

3-  Матеріали по етнології Поділля ( ст.55), Вінниця 2005 р. 

4–   А. Прусевич  «Народноє вишиваниє» , 1916 р. 

5 – Українське народознавство (ст. 380), Львів 1994 р. 

 

Ірина Захарчук
Науковий співробітник
Державного історико-культурного
заповідника «Буша»



busha.com.ua
http://busha.com.ua/ Офіційний сайт Державного історико-культурного заповідника Буша busha.com.ua Офіційний сайт Державного історико-культурного заповідника Буша busha.com.ua